На Закарпатті я знов відчула бажання творити

«У ніч з 23 на 24 лютого я була на роботі, у творчих майстернях у середмісті Харкова, затрималась напередодні допізна, адже треба було закінчити роботу», - розповідає пані Валентина, -«На світанку прокинулась від страшенного шуму, було чутно вибухи, у центрі Харкова панував хаос, усюди дим, грюкіт, над будинками дуже низько літали літаки. Донька у цей час була вдома. Ми вирішили залишитися в академії, адже там був підвал, де ми могли б почувати себе у безпеці».

Валентина разом з донькою Ксенією та іншими родинами художників і працівників академії переховувалась у підвалі. За 2 тижні вирішили їхати. На щастя, квартира жінок знаходилась неподалік вокзалу і академії, тож пішли додому, зібрали речі, взяли кішку і сіли на евакуаційний потяг до Львова. На той момент у Харкові не було світла, не працював транспорт, метрополітен. Люди, які жили на околицях міста і вирішили евакуюватись, діставалися до вокзалу самотужки, спустившись у метро і пішки, у темряві долали кілометри під землею, йдучи залізничними шляхами.

8 березня Валентина з дочкою дісталися Львова, там їх прийняли колеги-художники з арт-центру. Потім вирішили рухатись далі, в Ужгород, тут, у далекому 1983 році Валентина пройшли студентські часи. Про це місто залишились тільки теплі і приємні спогади.

Так Валентина і Ксенія опинились у школі у селі Малі Геєєвці, що в 20-ти кілометрах від Ужгороду. Тут, у зеленому, тихому і затишному закарпатському селі, вони живуть вже більше чотирьох місяців.

«Спочатку все було, як в тумані, я відчувала себе пташкою, яку збили на льоту, було важко. Але одного разу ми стали свідками репетиції місцевого вокального ансамблю. Тут взагалі дуже творчі і співочі люди, а того разу дітки так талановито співали, від душі, їх спів справив на мене надзвичайне враження, я ніби відродилася. Знову захотілось творити», - згадує місткиня. «Наступного дня ми поїхали в Ужгород, закупили фарби, полотно і почали малювати. Директорка школи, де ми жили, прекрасна жінка, яка в усьому нам допомагає, надала нам під творчу майстерню музичний клас школи, де ми маємо можливість писати».

Щодня жінки працюють у майстерні. «У Малих Геєвцях,- розповідає Валентина,- «справжня творча атмосфера, тут навіть повітря наповнене натхненням та новими ідеями. За весь час, поки художниці у Малих Геєвцях, вони написали декілька картин з пейзажами місцевих краєвидів, які на знак подяки, подарували музею школи.

«Що дало сили жити далі? Усвідомлення того, що в якийсь момент можна втратити життя, а відтак можливість займатись творчістю, допомагати людям і служити їм своїм досвідом», - поділилась наостанок художниця. Валентина Сафіна, художниця з Харкова, членкиня Спілки художників України, Міжнародного художнього фонду, викладала в Інженерно-педагогічній академії, переважно малює міський пейзаж. У творчому доробку- більше шести сотень робіт на тему міського пейзажу різних країн світу.

✍️На світлинах Валентина Сафіна з донькою Ксенією та роботи художниці, які відтепер будуть милувати око відвідувачів шкільного музею у селі Малі Геєвці, що на Ужгородщині.

• Category Title