"Як вам тут живеться?", - запитую у Віктора та Ірини ( сестри його дружини), які нині живуть в Ужгороді у прихистку, який організувала Eleonora Lola, голова БФ "Благо". "Дякуємо, добре. Про нас тут турбуються, є усе необхідне. Але ми пройшли довгий шлях з початку війни, поки опинилися в Ужгороді',- розказує Віктор.
Родина з Попасної. Чоловік жив з дружиною, у них дві доньки. Усе життя працював на залізниці, у локомотивному депо, зараз на пенсії. Старша донька має вже свою сім'ю і зараз зупинилася у Запоріжжі. Молодша, Поліна, з Віктором в Ужгороді.
Дуже сумують за рідним містом, кажуть, що Попасна дуже гарна, доглянута, у місті усе було відремонтоване, чудові дороги, парки, школи. Було... До 24 лютого, до війни. Зараз від міста нічого не залишилося, руїни.
До останнього не вірили, що росія напала на Україну. Спочатку бомбили, поруч точилися бої, щодня бачили, як гинуть мирні люди. Сусідського хлопчика вбило на очах мами. А потім 3 березня загинула дружина Віктора. 6 березня вдалося її поховати, а самі вирішили їхати. Їх евакуювали до Дніпра. Віктор, молодша донька Поліна, Ірина, бабця і песик.
Далі волонтери запропонували поїхати до Румунії. Погодились. Цілий місяць до 11 травня жили у Румунії. Їх приймала християнська громада, турбувалися про них. Там ще, окрім них,були біженці з України. Більша частина - літні люди. Дуже сумували. Хотіли в Україну, додому. Наважились, повернулись. Зараз поки в Ужгороді, бо їхати нема куди. Будинку нема і міста майже немає. На серці 15 712 осіб зареєстрували в Ужгороді для отримання грошової допомоги від- сум, а в очах увесь час - сльози. На фото - Віктор, Ірина і Поліна, які, це навіть видно на фото, міцно тримаються один за одного.
